Ця сторінка у стадії розробки. Тут публікуватимуться найкращі матеріали, які були надруковані у різних числах газети "Мета".

ПОДРУЖЖЯ. СІМ’Я. РОДИНА

ТЕЛЕГОНІЯ – НАУКА ПРО ДІВСТВЕННІСТЬ

«Який же ти прекрасний, о мій любий!

Яка ж то насолода тебе любити!

Тягни мене вслід за тобою...»

 (Пісні Пісень, 1) 

«Премила лань! Люба сарна!

Нехай її чари упоюють тебе повсякчас, у любощах її стало кохайся!

Нехай живець твій буде благословенний, втішайся дружиною твоєї юності! 

Для чого тобі сину, захоплюватися чужою, до грудей сторонньої горнутись?»

 (Прип. 5, 18-20)

автор статті о. Леонід Костко,

адміністратор храму

Вознесіння ГНІХ, м. Львів

Якщо в підручниках моральної теології шукати відповіді на питання, пов’язані з інтимом сексуальності, це може закінчитись неприємним розчаруванням. Молодь часто скаржиться, що на заняттях із підготовки до подружнього життя багато говорять про почуття, про стосунки в родині й батьківство, але мало – про інтим сексуальності. Така освіта не задовольняє запитів молодих людей і «несвідомо» відділяє почуттєвість від сексуальності, кохання – від пристрасті. З іншого боку, апофеоз «безпечного сексу» залишає молодь на ниві відкриттів і спроб, які часто спричиняються до моральних конфліктів і ранять на все життя. Дорослим не легше.

Маємо чудове означення – «життя в чистоті», яке однозначно визначає, що це – життя в Божій Правді. Зрозуміло, що існує іще життя у бруді, але ми це означення не любимо вживати, бо часом воно може бути нашим станом. 

Ще не всі знають, як впливає на здоров’я нащадка незаймана чистота, що саме від неї залежить – якими будуть ваші діти... Наші предки знали про це: вони вміли помітити, що від нецнотливої дівчини не буває гарного нащадка. Тому морально занепалу дівчину вважали зіпсованою, не варту заміжжя.

У наш час зв’язок дівочості з якістю нащадка змогли пояснити генетики, які відкрили в минулому сторіччі явище телегонії. Полягає воно в тому, що вирішальний вплив на нащадка жінки має перший у її житті мужчина. Саме він, а не майбутній батько дитини, закладає ГЕНОФОНД нащадка кожної жінки – поза залежністю від того, коли і від кого вона буде народжувати своїх дітей. Власне, оцей перший, порушивши дівочість, стає немовби генним батьком усіх майбутніх дітей жінки.

Існує такий застарілий термін як «родове прокляття». За Біблією, саме цим пояснюють дегенерацію, яка відбувається в тому чи іншому роді протягом декількох поколінь. Пояснення прокляття завжди намагаються зводити до одноразового вчинку, здійсненого кимось із минулих поколінь, який і дав початок ланцюгові невдач, горя, алкоголізму, розумово неповноцінних дітей, самогубств і – в остаточному підсумку – деґрадації й виродження. Тому раніш лікарі при винесенні складного діагнозу завжди цікавилися, чим хворіли предки. Зараз такі питання здебільшого опускають; та й хто може сказати, чим хворів, приміром, його дід або її прадід? Люди такими речами не цікавляться. 

Жінки, які вступають у шлюб, здебільшого хочуть мати дітей саме від свого чоловіка. Діти з’являються, але іноді... начебто іншої раси, невластивого або далекого чоловікам і їхнім предкам характеру й поводження. У результаті батьки і діти відчувають себе чужими: почувають по відношенню один до одного відчуженість, а то й іще гірше – ворожість. І тоді ми здригаємося від фактів дітовбивства, кількості покинутих і нікому непотрібних дітей, а потім самі стаємо жертвами підліткової злочинності й синодочірньої черствості або жорстокості.

Бачимо не раз і начебто протиприродні моменти, коли в гарного, уважного, що сумлінно працює для добра сім’ї, шанованого усіма й люблячого батька немає контакту із сином. Більше того – син більше тягнеться до матері, якою би вона не була, який би спосіб життя вона не вела. Частково дати пояснення цьому явищу може телегонія. Ця проблема присвячена тим, хто хоче мати своїх дітей, тому прошу вибачення в тих читачів, що у силу біолого-генетичних причин уже не можуть їх мати. 

Щораз частішають випадки, які відомі вже віддавна, але приховувались чи невірно трактувались, коли чиясь дружина від білого, генетично здорового свого чоловіка народжує дитину «ні в матір, ні в отця, а в чорного або дебільного молодця». Зрідка у пресі зустрічаються повідомлення, що в білої сім’ї з’являються кольорових рас діти. Аналіз же показує, що така жінка була раніш заміжня за чорношкірим чоловіком або мала з ним статеві зносини – навіть без потомства. І знову виникає хвиля всіляких здогадок, а разом із ними – й різноманітних інсинуацій. Але коли дочка чи внучка таких жінок теж народжує чорношкірих, будучи заміжня за білим чоловіком, то вже навіть на здогадки важко. 

Вернімось до 1956 року, коли в Москві відбувся перший міжнародний Фестиваль молоді і студентів – облудне й жахливе по вульгарності шоу, організоване Політбюро з метою продемонструвати представникам країн чорних, жовтих та інших кольорових рас, що вступили на шлях деколонізації, переваги радянського ладу. Саме вчасно: тільки що відгримів ХХ з’їзд КПРС і громадян найбільш «вільної» й «щасливої» країни світу почали мільйонами випускати з концтаборів, паралельно повідомляючи їм, що вони були «незаконно репресовані». Утім, кольоровим до реалій тодішнього СРСР не було рішуче ніякої справи. Фестивальчик пройшов, про нього забули, але промайнуло декілька років, і в дівчат, що були в сексуальних контактах з африканцями й азіатами, а пізніше вийшли заміж за білих чоловіків, стали народжуватися «кольорові» діти. «Татусі» були шоковані, а особливо ті з наших хлопців, котрі бачили кольорових тільки на картинках. Безумовно, у СРСР були, незважаючи на розгром генетики при Сталіні, професіонали, які розуміли, в чому тут справа. Але пояснення нікого не цікавили. Про ці випадки не повідомляли газети і не передавало телебачення. За старою радянською традицією, усе покрилося непроникною темрявою, але слова гімну фестивалю, що починається закликом «Діти різних народів...», прийняли дуже ганебного виразу. 

Як би там не було, політика виявилася вище моралі та проблем чистоти генофонду у сфері посилення міжрасових контактів наших дівчат із кольоровими студентами, що заповнили СРСР у 70-х роках. Слабка, виродлива, що вже розкладалася, комуністична влада просто не звертала уваги на подібні речі – навіть тоді, коли вони стали відбуватися регулярно. Скільки було таких міжрасових «перших ночей», підрахувати ніколи не вдасться, але глибокий слід-стигма в генофонді нашої нації залишився. Ще на початку сторіччя вченими-расознавцями було встановлено, що навіть при одноразовому зляганні з представником іншої раси чистота крові відновлюється лише через вісім поколінь – за умови, що всі наступні контакти будуть відбуватися усередині своєї раси. А такі домішки в генетиці виявляються гіршими від оригіналу змішання. 

З історії науки, яка називається телегонія

Почалася ця історія з таємничим розділом у науці про фізіологію людини 150 років тому, коли основною тягловою силою був ще звичайний кінь. Кіннозаводчики продовжували тоді свою активну діяльність з поліпшення порід і скакунів, і возовиків. «А що, якщо схрестити коня із зеброю? – подумали вони. – Дуже вже привабливі тут перспективи!» І робота закипіла. Матерями майбутніх зебро-коней була обрані кращі породисті кобили, а батьками – зебри. Пробували, ясна справа, і навпаки. Проте хоча досліди схрещування повторювали знову і знову, жодного зачаття кобил від зебр-самців так і не відбулося. І в цьому немає нічого надзвичайного, оскільки науковий світ ще не був інформований про хромосомну несумісність. З часом це заняття кіннозаводчикам набридло, досліди були припинені, і ніхто зараз про це б не згадував, якби після декількох років не трапилося щось неймовірне: у кобил, що побували під самцями-зебрами, раптом почали народжуватися... смугасті жеребці! З чого б це? – батько ж – породистий жеребець, мати – теж «чистокровка», а жеребці – смугасті! І це – після багатьох років після «в’язки» із зеброю, причому в’язки, яка не призвела до зачаття і вагітності. Науковий світ був приголомшений. Надзвичайне явище було назване телегонією. 

Почались досліди з іншими тваринами. Феномен підтверджувався і на них, тобто телегонія таки мала і має місце. Однак в певний момент досліди ці з волі якихось таємничих сил були припинені, а їхні результати – засекречені. І поки що ми можемо назвати лише двох дослідників явища телегонії. Це – сучасники Ч. Дарвіна (який, до речі, також прийняв телегонію) професор Флінт та Фелікс Ледантек. Останній залишив після себе книгу «Індивід, еволюція, спадковість і неодарвіністи» (М., 1899 р.). Викладена вище інформація про перші кроки засекреченої тепер науки узята з розділу 24 цієї книги, що так і озаглавлена – «Телегонія або Вплив першого самця» (стор. 244). Зі спеціалістів-практиків цьому не здивувалися тоді лише собаківники: їм також давним-давно було відомо, що якщо навіть дуже породиста сука хоча б раз пов’яжеться з непородистим кобелем-дворнягою, і навіть якщо в результаті такої випадкової в’язки щенят і не буде, то в майбутньому від такої суки породистих щенят чекати нічого і при в’язці із найбільш породистим кобелем. Про це знає кожний собаківник і просто аматор собак. 

У другій половині XIX сторіччя приголомшені сучасники Флінта й Ледантека стали набридати фізіологам усього світу тим самим питанням: «А чи не поширюється ефект телегонії на людей?» Але учених уже не треба було підганяти. Почалися інтенсивні фізіологічні, антропологічні, соціологічні, статистичні дослідження і навіть досліди, – якщо, звичайно, така можливість траплялася. І незабаром безстороння наука заявила твердо: «Так, ефект телегонії поширюється і на людей, причому навіть у набагато яскравіше вираженій формі, ніж у світі тварин!» 

Так, ефект однозначно поширюється і на людей! І це в телегонії найбільш небезпечний і, я б сказав, гострозначимий чинник! А нині, на жаль, багатьом далеко байдуже щодо чистоти життя дівиці-дівчини і її статевих партнерів до одруження.

Саме до згаданого висновку і підійшла наука про телегонію, коли на неї наклали «табу» і написані на цю тему книги були поступово знищені. Відкриття телегонії були заховані, оскільки відкривали таємничі завіси долі багатьох людей – як простих, так і великих. Але головне – вони міцно закривали дорогу для всіляких сексуальних революцій, а це не входило у плани ворога роду людського.

Для засекречування була знайдена і навіть внесена в енциклопедію зручна фраза: нібито явище телегонії не підтвердилося. Отже, телегонія (від «теле» – далеко і «гонія» – народження) – наука, яка підтверджує, що на нащадка від жіночої особи впливають усі її попередні статеві партнери, і насамперед – перший.

Але немає нічого таємного, що коли-небудь не стало б явним. Сувора дійсність нашого сьогоднішнього дня таки підвела б вчених до цієї проблеми, навіть якби і не було в XIX столітті випадку із зебрами. У другій половині XX століття з розвитком комунікацій можливості спілкування, у тому числі і сексуального, між людьми різних рас багаторазово зросли, і результатів цього не можна не бачити. 

Результати ж телегонії показують, що далеко не однаково, яке життя ведуть наші донечки і дівчата, хто і які були партнери наших дівчат та жінок у статевих стосунках, у їх дошлюбних, допологових сексуальних зв’язках. Сексуальний зв’язок жінки з кожним її партнером призводить до зміни її пологової генетики, а, отже, і поступово змінить її і юридично законного її чоловіка родовідного і національного виду. Кожний безладний статевий зв’язок жінки – навіть один-єдиний – це дрюк, яким вона б’є себе, свою долю, своє життя, своїх дочок, внучок, породжуючи сімейні трагедії, убивства і самогубства, відкинутих, відчужених або ворожих батькам нащадків. 

Телегонія і значення Таїнства шлюбу

Чи повинні сучасні дівчата, що приймають рішення почати інтимне життя до шлюбу, знати про це? Чому всі реліґії в один голос твердять про необхідність чистоти моралі? Чому у всіх духовно розвинутих народів блудницями нехтували, бичували їх при ганебному стовпі, закидали камінням? Про наслідки розпусти знали і наші предки, а тому суворо карали блудниць. 

Свята Церква вивищує шлюбний зв’язок до ступеня Таїнства. При здійсненні його наречений і наречена складають перед священиком і Церквою своє добровільне приречення завжди перебувати у взаємній подружній вірності. Церква їхнє бажання потверджує і благословляє. І єдність їх благословляється в уяву духовної єдності Христа і Церкви. Для тих, хто єднається у шлюбі, випрошується благодать чистої однодушності для благословенного народження і христи-янського виховання дітей. Святість християнського шлюбу робить його несхожим на будь-який інший шлюб, укладений поза Церквою, оскільки через благодать Божу він стає «каменем», на якому із сім’ї твориться домашня Церква – «Церква по істоті свого життя». Саме церковність надає сім’ї ті крила, за допомогою яких можна піднестись у небесний світ і живити сімейне життя благодатною любов’ю до Бога й один до одного. Церква підносить їм ключ до ціломудрених бажань і джерел необхідного уподобання того, що відчиняє двері до перетворювання «щиросердечного тіла» сім’ї у «тіло духовне».

Дівоча честь і подружня вірність – генетична основа сімейного щастя і щасливої майбутності батьків та їхніх дітей. Вона є основою міцності не тільки сімейних підвалин, але й генетичної спадкоємності здоров’я й добробуту сім’ї, нації та держави. Саме тому всі головні реліґії світу заповідають берегти не тільки дівочу, але і юнацьку, жіночу і чоловічу моральність, зміцнювати її в сім’ї і державі. Зґвалтування ж і блудництво вважається тяжким злочином і суворо карається (часто – навіть стратою). Наші предки теж належно карали блудниць. 

Ось чому багато народів, жорстоко караючи своїх блудниць, вербують проституток через работоргівців із Європи і, зокрема, й України, не зважаючи, до якої б національності вони не належали.

Явище телегонії – це той засіб справдження, пробірний камінь, що повинен змусити задуматися нас, чоловіків, чи будемо ми виховувати своїх дітей і чому вони нас можуть сприймати з відчуженістю або з ворожістю – навіть при нашому до них відмінному виховно-доброзичливому ставленні. І чи не самі ми винні в тому, що при вступі у шлюб нехтуємо порядними, чистими дівчатами-дівственницями, а чи зводимо інших, змушуючи цих дівчат – вірних пізніше дружин – спричиняти на нашу ж голову трагедії?

Цінуйте і бережіть дівочу честь та вірність від різних аматорів «малини», від работоргівців і «товариських послуг» сутенерів, від розбещуючого впливу журналістів і діячів культури – демо-кратичних сексуальних «цінителів» загальнолюдських цінностей. 

Телегонія попереджує кожного з нас: моральність у статевих стосунках чоловіка і жінки – поняття генетичне, а, отже, депутати представницьких органів влади повинні підвести законо-давчу базу для її зміцнення, забезпечивши твердість боротьби з фізичним та інформаційним сутенерством, із проституцією...

Головний висновок телегонії: чим більше в жінки допологових сексуальних зв’язків із різними чоловіками, тим сильніше засмічений ними її хромо-сомний ланцюжок і тим менше в неї шансів народити коханому чоловікові генетично його дітей. Тому «дівоча честь» – поняття морально-генетичне, а дівочість – ознака генетичної чистоти при відповідних морально міцних, суворих підвалинах старших жінок сім’ї.

Природно, що в сьогоденні супроти теорії телегонії множиться незліченна кількість супротивників, які наводять свої «результати досліджень і дослідів», стверджуючи, що телегонія – це маячня, що рахуватися з нею – це не шанувати себе, своєї свободи і своїх бажань. Більшість цих теоретиків – люди зацікавлені, оскільки індустрія порнографії і розпусти потерпить істотні збитки, якщо явище телегонії буде вивчатися дітьми зі шкільної парти. Тому для них корисливіше, якщо наші діти будуть вивчати у школі програму «Планування сім’ї», яка не буде заваджати поповненню їхнього гаманця.

***

Високі почуття першої любові святий Амвросій Медіолянський назвав «даром першого шлюбу» від Бога. Вони виникають навіть при відсутності фізичної близькості, – саме тому раніше дівчата ховали очі від сорому перед усім непотрібним і спокушаючим, не кажучи вже про сороміцьке. А тепер дівчата дивляться на все... Святий Іван Золо-тоустий писав: «Як може бути дівствен-ницею та, у якої спалена совість?.. Ти не одружувалася? Але це ще не дівственність».

Дівственність зберегти непросто, а повернути – ще не вдавалося. Зате і нагорода велика: діти, що народжуються від ціломудрених батьків – це благословення Божі; вони – на радість у житті, на поміч і розраду в старості, на розквіт роду та нації; вони – на шляхетність генофонду, а не на ганьбу і страждання.

(Опубліковано в газеті "Мета", число 8\163 у жовтні 2004 року Божого)

АМОР і АМОК,
або

Оголена правда про дуже серйозні речі

Ми пропонуємо увазі наших шановних  читачів ще один  матеріал, котрий, як сподіваємось, викличе неординарну реакцію з Вашого боку. Не беремо за мету, щоб когось залякати чи тяжко вразити, лише бажаємо достосувати цю публікацію до Пастирського листа Преосвященного Владики Ігоря, що розміщений на 3 стор. газети "Мета" за грудень 2004 року Божого, число 10\165. Крім того бажаємо звернути увагу цілого суспільства на проблему вартості людського життя.

автор статті о. Леонід Костко,

адміністратор храму

Вознесіння ГНІХ, м. Львів

Невже ж забуде молодиця своє немовля?

Не матиме жалю до сина свого лона?

Та хоча б вона й забула, я тебе не забуду.

Глянь! Я записав тебе в себе на долонях...

Ісая, 49, 15-16.

Кожна людина має невимовну потребу любити і бути любимою. Такою створив її вселюблячий Бог-Творець. Нехтування чи порушення цього закону зі сторони людини завжди призводить людину до страждань, оскільки це є добровільним заподіянням ран своїй та іншій душі. Вкінці це завжди відкидання Бога, який стверджує нам: Я Любов. Полюбіть і ви один одного, як Я вас полюбив. 

Двоє вільних осіб, поєднуючись у найбільш інтимному акті вияву почуттів, можуть започаткувати плодом своєї любові третю людину. І тут вони вже не тільки мужчина і жінка, а Батько і Матір своєї Дитини. І ці троє за Божим планом мають уже відразу бути поєднані найбільшою любовю, близькістю і турботою, щоб ця радість їхньої спільної любові не була знищена, а плекалася і розвивалася в світлі Любові Бога. 

Так мала би будуватися наша радість життя, яке може давати життя і радість ще й іншому. Так воно зазвичай і стається... якщо не станеться щось інше найжахливіше, що може вчинити людина. 

Свідчення перше: Чому Ви так зробили? 

5 жовтня

Сьогодні почалося моє життя, хоча мої батьки про це поки що не знають. Я дівчинка, у мене буде світле волосся і блакитні очі. Усе уже визначено; навіть те, що я буду любити квіти.

19 жовтня

Деякі вважають, що я ще не людина. Але я справжня людина, так само, як маленька крихітка хліба також є хлібом. 

23 жовтня

Я уже вмію відчиняти ротик. Подумати тільки: через рік я навчуся сміятися, а потім і говорити! Я знаю, що моїм першим словом буде «мама».

25 жовтня

Сьогодні почало битися моє серце! 

2 листопада

Я щодня поволі росту. Мої ручки і ніжки стають цілком як ваші! 

12 листопада

У мене є пальчики. Які вони ще маленькі! Я зможу гладити ними мамине волосся.

20 листопада

Тільки сьогодні лікар сказав моїй мамі, що я живу тут, під її серцем. Яка вона, напевно, щаслива!

23 листопада

Мої тато і мама, напевно, вже думають, як мене назвати.

10 грудня

У мене росте волоссячко. Воно гладке, світле і блискуче. Чудове! 

13 грудня

Я вже трохи бачу. Коли мама принесе мене у світ, він буде повний сонячного світла і квітів.

24 грудня

Цікаво, чи чує мама тихий стукіт мого серця? Воно бється так рівно і сердечно для усіх. У Вас буде здорова маленька доненька, Мамо і Тату!

28 грудня

Сьогодні моя мама мене убила...

Як це робиться? Вакуум-відсмоктування

При використанні цього методу лікар спочатку повинен розслабити шийку матки для розкриття маткового зіву, щоби, розтягнувши його, залишити матку відкритою. Це важко, оскільки вона тверда і не готова до розкриття. Потім лікар-абортмахер вводить у матку пластмасову трубку з гострими краями. Тіло дитини розшматовується на частини. Після цього лікар розрізає з боку внутрішньої стінки матки глибоко укорінену плаценту. Здерта речовина відсмоктується назовні у спеціальну ємність. Вакуум-відсмоктувач, застосовуваний для цієї операції, є у 29 разів потужнішим від побутового порохотягу.

Розширення шийки матки чистка 

Ця процедура схожа на вакуум-аспірацію за винятком того, що абортмахер вводить у матку кюретку гострий ніж у формі петлі. За допомогою кюретки він розрізає плаценту, розшматовує дитину на шматочки і вишкрібає їх. При цьому, звичайно, відбувається сильна кровотеча.

Розширення шийки матки та її спорожнення

Цей аборт робиться після дванадцятьох тижнів вагітності. Необхідний інструмент подібний до щипців, оскільки кістки дитини вже почали кальцинуватися (наприклад, череп). Анестезії (знеболювання) для дитини не робиться. Лікар вводить інструмент у матку, захоплює ніжку чи іншу частину тіла дитини і, викручуючими рухами, відриває її. Це повторюється знову і знову. Хребет також повинен бути зламаний, а череп роздрібнений, щоб їх можна було видалити. Обовязок медсестри зібрати всі частини тіла дитини докупи, аби переконатися, що все витягнуте.

Розповісти про хімічні лікарські аборти? 

Першим таким абортом був найбільше поширений засіб сольового отруєння плоду (сольовий амніоцентез). Він робиться після 16 тижнів вагітності. Велика голка вводиться через черевну стінку матері в навколоплідні води дитини. Через неї вводиться концен­трований сольовий розчин. Дитина дихає ним, ковтає його і, звісно, бореться, бється в конвульсіях. Для убивства дитини потрібно близько години. Якщо не відбувається ніяких ускладнень, то наступного дня мати народжує мертву дитину. Це щось жахливе і нестерпно довго болісне!

Препарат рУ-486

Він не запобігає ні заплідненню, ні імплантації протягом першого тижня життя. Він використовується тільки після затримки менструації. Може застосовуватися й тоді, коли вік дитини становить не менше двох-трьох тижнів, коли у ній уже бється серце. Він неефективний після шести або восьми тижнів вагітності.

Він убиває ненароджену дитину, що розвивається, у якої вже почало битися серце, що відбувається на четвертий день після затримки менструації. Ці таблетки при­значаються завжди після сплиття цього терміну, але до сьомого тижня вагітності. Застосування тільки цього препарату вбиває 85 відсотків ненароджених дітей. 

Розповісти про аборти ззовні? (Через черевну стінку)

Найбільше поширений із них так званий кесарів розтин. Хірург розкриває черевну стінку, а потім матку жінки і витягає живу дитину разом із плацентою. Звичайно цей метод застосовуєть­ся напри­кінці вагіт­ності.

Якось один лікар, що використовував цей метод, вийняв дитину, що дихала, намагалася плакати, рухала ручками і ніжками. Тоді він накрив голову дитини і та задихнулася. 

Інший засіб пере­ри­вання життя дити­ни утопити маля в цебрі з водою. Деякі лікарі перерізають пуповину, коли ди­тина ще знаходиться в матці, тобто по­збав­ляють її кисню. Потім, приблизно через пять хвилин, коли вона умирає від ядухи, лікар видаляє продукт вагітності так вони називають малесеньку дитину. 

Свідчення друге. Ніколи 

Я ніколи не буду спеленута, не буду смоктати пальчик. 

Я ніколи не притиснуся до тебе і не вимажу тебе молоком. 

Я ніколи не буду гратися бряз­кальцями і мати своє ліжечко. 

Я ніколи не буду мати ложечки і нагрудничка. 

Я ніколи не навчуся повзати і ходити, не вимовлю першого слова. 

Я ніколи не побачу мурашку, метелика і пташку. 

Я ніколи не піду з вами до магазину за забавками

У мене ніколи не буде киці, і щенятко не лизне мені щічку. 

У мене ніколи не буде ляльок або плюшевого ведмедика. 

Я ніколи не побачу сонечка і сніжинки, не змокну під дощиком. 

Я ніколи не буду їздити на вело­сипеді, стрибати з паркана або лазити по деревах. 

Я ніколи не побачу чудових квітів, не буду стрибати зі скакалкою, не зібю колінка. 

Я ніколи не почую пісень, не побіжу за голубом. 

Я ніколи не буду дивитися муль­тики, читати книжку або бавитися. 

Я ніколи не зможу товаришувати з хлопчиком і дівчинкою. 

Я ніколи не спіймаю світлячка, рибку або жабку.

Я ніколи... Я ніколи... Я ніколи... ніколи... ніколи...

Але я у Вічності нашого Бога вічно буду Вас любити, бо Ви мої Батьки і ми разом жертви АБОРТУ!

Відчуття болю плодом вашою дитинкою

Коли гублять життя ненародженої дитини, вона відчуває біль біль тривалу й болісну (з виступу президента Рейґана по націо­нальному реліґійному радіомовленню, Нью-Йорк Таймс, 1984 р.).

Це було підтримано і документальною заявою групи впливових професорів, включаючи фахівців-анестезіологів і двох екс-пре­зидентів Американської колеґії з аку­шерства й гінекології. Однак ненароджена дитина не може сказати нам, що переживає біль і страшенний стрес. 

Больові відчуття можуть бути зафіксовані, коли больові рецептори посилають імпульси в головний і спинний мозки, які, у свою чергу, посилають сигнали до мязів тіла. 

Перша реакція головного мозку у відповідь на больові стимули, що піддається виявленню, реєструються в таламусі у період між девятим та десятим тижнями. 

Чутливий лицевий нерв має всі свої складові частини вже в місячному ембріоні... У сім тижнів він сіпає або відвертає свою голівку від болючого стимулу так само, як і на усіх інших стадіях життя. Шкірні чутливі рецептори виникають у навколоротовій області плода на сьомому тижні вагітності. 

Це больовий рефлекс? Так! 

Якщо торкнутися новонародженої дитини шпилькою, то у неї виникає первісний рефлекс захисного сіпання. Те ж саме відбувається й в утробі матері після восьми тижнів вагітності.

Зміна частоти серцевих скорочень і рухів плода також свідчить про те, що вну­трішньоматкові маніпуляції болючі для плода. 

Як реагували законодавці на це свідчення вчених?

Дуже прозаїчно: у США на розгляд був винесений закон, що вимагає зробити процедуру аборту безболісною для нена­родженої дитини! 

А що іще говорять фахівці про больовий рефлекс?

Ось одна із драматичних картин, описана доктором Р.Селзером з Єльського уні­верситету: Коли голка була введена через черевну стінку матері в навколоплідні води плода, її (голку) різко смикнуло спочатку в одну сторону, а потім в іншу подібно до волосіні, яку натягує риба, намагаючись зірватися з гачка. Але це була не риба, а людське дитя.

А от іще одне свідчення: Як тільки у плоду виникає больовий рефлекс можливо, вже до 45-го дня, усі використовувані методи аборту будуть викликати біль. Чим пізніше робиться аборт, тим сильнішою стає біль. Болючі відчуття сягають кульмінації, якщо як метод аборту використається сольове отруєння... Плід переживає смертельну агонію.

Про болючість маніпуляції із плодом свідчать зміна пульсу й збільшення частоти його рухів. Плід гостро реаґує на введення під його шкіру електродів і на взяття проб крові. Він переживає болючі відчуття, проходячи пологовий шлях, не кажучи вже про ті випадки, коли доводиться вдаватись до вийняття його на світ за допомогою щипців. 

Уже з восьми-десяти тижнів вагітності плід відчуває органічну біль. Починаючи із тринадцяти тижнів розтягання, стиск, уколи й інші болючі стимуляції плоду виразно викликають у нього болючі відчуття й реакцію на них. Особливо це стосується сольових вливань у навколоплідну рідину з метою аборту, коли висококонцентрований сольовий розчин поступово спалює шкіру плоду на протязі години чи більше, заподіюючи йому нестерпну біль. 

Що найчастіше відбувається насправді? 

Про це подається дуже мало фактичної інформації, причому нерідко фальси­фікованої. Кричучі проблеми іґноруються, представляються в кращому світлі або подаються в тексті дрібним шрифтом. Жива дитинка, яку виношує жінка, називається органічною тканиною, скупченням клітин, грудочкою і т.д. І це на тій стадії, коли вона вже смокче свій пальчик, відчуває біль і коли вже можна чути її серцебиття через ультразвуковий стетоскоп.

Такий обман матері й свідоме під­штовхування її до аборту ні в чому не проявляється настільки очевидно, як у питанні консультанта: Чи хочете ви відновити менструальний цикл? Якщо так, то роз­пишіться у своїй згоді на цю процедуру. Ні слово аборт, ні слово дитина при цьому не згадуються. Напевно, не знайти кращого прикладу експлуатації і приниження жінок, ніж цей комерційний і повсюдний обман.

Свідчення третє. Діти в животику матері мають сни (є науковий доказ) 

Я ще не народжений, але у сно­видіннях я вже бачу майбутнє життя. Я бачу себе дитиною, що грається на лузі, де багато квітів; над якими безшумно літають ме­телики, схожі на крилаті квітки надзвичайних кольорів. Яскраво світить сонце. Поруч зі мною моя мати. По небу пливуть білі хмарки ніби кораблі з вітрилами. Я вибираю найкрасивіші квіти, зриваю їх і приношу мамі, а вона складає їх у букет. І раптом у небі зявляється темна грозова хмара. Вона росте на очах і стає схожою на чорне тіло дракона. Вона покрила сонце, ніби проковтнувши його своєю пащею. Лунають гуркоти грому. Я в страху біжу до матері, вона бере мене на руки і говорить: «Не бійся». І я відразу ж заспокоююся з мамусею мені нічого не страшно. Вона несе мене у наш будинок. Десь гримить грім, від якого, здається, здригається земля, але поруч із мною моя мати, і я засинаю на її руках. 

Я бачу другий сон. Мати й батько про щось тихо розмовляють. Я чую кожне їхнє слово. Мій батько гово­рить: «Як я вдячний тобі, що ти залишила живою нашу дитину наше щастя. Без нього я не уявляю нашого життя воно було б для нас сірим і порожнім».

Я бачу інший сон. Я хворий. Моє тіло ніби горить у вогні. Поруч зі мною на ліжку сидить моя мамуся. Скільки безсонних ночей провела вона біля мого узголівя, я не знаю. Вона тихо говорить: «Нехай його біль перейде до мене, нехай цією хворобою занедужаю я замість нього». Я відчуваю, як якась сила йде до мене. Йде від моєї мамусі й не дає мені вмерти. Вона бачить, що я відкрив очі, тихенько витирає свої сльози й посміхається мені. Вона каже: «Не думай про це, синочку. Я не покину тебе, а Бог не покине нас. Якщо ми будемо бідні, то будемо жити в якому-небудь убогому житлі. Якщо ти будеш голодний, то я буду просити мило­стиню, щоб нагодувати тебе. Якщо тобі буде холодно, то я зігрію тебе своїм подихом. Якщо тобі не буде у що взутися й будуть мерзнути твої ніжки, то я буду носити тебе на своїх руках». Я відповів: «Мамусю, з тобою мені буде скрізь добре, я буду слу­хатися тебе й тішити тебе, а коли ми вмремо, то будемо всі разом».

Я бачу іще сон. Я граюсь на краю глибокої ями, схожої на колодязь. І раптом провалююся в неї. Я не маю за що схопитися руками, ані спертися ногою. Навколо нікого немає. Я бачу, як піді мною в мороці блищить вода. Після мого народження, коли я навчуся говорити, я обовязково розповім матері ці сни.

Мамо, чому моє серце стискається від тривоги: куди ти несеш мене? Я бачу кімнату, повну чорних демонів. Я хочу бігти, але я впійманий, як звір у сітці: чудовисько в образі людини хоче мене вбити. У мене відтинають руку. Мамо, тобі, напевно, ніколи не відтинали руки, і ти не знаєш, як це боляче, інакше ти не дала б цій людині так мучити мене. Мамусю, тобі ніколи не розривали голови, а залізні кліщі схопили мою голівку й трощать її. Це невимовно боляче, я чую хрускіт своїх кісточок. Де ти, та мамусю, що снилася мені?!

Малятка для безсмертних 

У Поліни Дашкової серед інших творів є детектив, фабула якого полягає в тому, що існує якийсь підпільний абортарій, куди вагітних жінок із великим терміном спря­мовують на штучні пологи. З немовлят роблять ліки для омолодження багатих старців. Сюжет настільки страшний, що здавався би абсо­лютним вимислом. Але виявилося, що Дашкова була недалека від правди: з ненароджених дітей вже давно й успішно справді навчилися робити пілюлі, що допомагають повернути час назад. 

Як виробляють омолоджуючі препарати з тканин ненароджених немовлят? Людські зародки розтирають у суспензію в апараті на кшталт мясорубки, додаючи спеціальний розчин. Колишній президент Росії Боріс Єльцин ставав від такого лікування як живчик. У жовтні 2001 року Міністерство охорони здоровя навіть випустило спеціальні накази № 386 і 387, якими встановлювався порядок визначення ефективності препаратів. І це в обхід Фармацевтичного комітету і Комітету з біоетики Мінздраву. Про це стало відомо зовсім недавно. 

Сильні світу цього користувалися пре­паратами з немовлят вже давно: майже усі генсеки, починаючи з Брежнєва, комуністичні тирани Китаю, В'єтнаму, Кореї, Куби, а також багато американських знаменитостей. Однак результатом постійного пічкання гормонами на кшталт віаґри стало повне атрофування інших життєво важливих органів керівників застою.

Після Другої світової війни на основі досвіду, накопиченого нацистськими ме­диками в лабораторіях і таборах для військовополонених, де людський матеріал був необмежений, почався новий бум у пошуках еліксиру молодості. 

Відомо, що член-кореспондент Російської академії медичних наук Геннадій Сухих ще з 1997 року омолоджує президента Єльцина препаратами, зробленими з людських зародків. При цьому перший президент Росії, подібно Кощію Безсмертному, дивує росіян і увесь світ, постійно зявляючись на людях і на телеекрані в абсолютно різному вигляді: то він глибокий старець, що ледь пересуває ногами, із немотивованою посмішкою, то бодрячок із гладенькою шкірою обличчя й осмисленою мовою. 

За кордоном (зокрема, у Франції та Німеччині) фетальна терапія заборонена, як аморальна. Сталося це після того, як деякі жінки, що робили собі інєкції молодості, померли.

Справді, бізнес, повязаний із фетальною терапією, злочинний по суті. Щоб роз­мелювати в мясорубках живих діточок, потрібно мати залізні нерви і міцну психіку. Тому сучасні парацельси оцінюють свою працю дуже і дуже дорого: одна така порція суспензії коштує до двох тисяч доларів.

Про те, як діють на організм людини препарати з фетальних тканин, розповідає лікар одного з пологових будинків, що побажав залишитися невідомим: 

Як відомо, Росія займає одне з ліди­руючих місць у світі за кількістю абортів. Причому в нашій країні переривати вагітність можна і на великих термінах до 22 тижнів. Через нашу лікарню проходить чимало пацієнток. А куди ж подіти пробачте за вираз відходи виробництва? 

Я не ханжа і вважаю, що жінки повинні мати право вибору. Але якби вони хоча б одним оком бачили, що залишається після аборту, можливо, дами серйозніше ставилися б до цього питання. Навіть 10-тижневий плодик це вже маленька людина, із ручками-ніжками. І ось ці ручки-ніжки ми збираємо в тази, а потім банально виливаємо в каналізацію або викидаємо в сміттєвий контейнер. 

Дещо (зокрема, ембріони) після штучних родів забирає Московський інститут біо­логічної медицини, який очолює професор Сухих. Саме там і створюють препарати для омолодження. Ще раніш за бартером в обмін на холодильники абортну кров і плаценту забирали французи. Цю, як ви висловилися, сировину за кордоном використовують у парфумерній та лікарській промисловості. 

Дійсно, не так давно американська неурядова організація American Foreign Policy Council опублікувала інформацію про фірму Вертекс, очолювану Гульназ Сотниковою особливо наближеною до Московської патріархії (!) бізнес-вумен. Американці оголосили, що мають дані про те, що ця фірма причетна до неліцензійного збору тканин людських ембріонів. Вертекс мав медичну філію, яка тісно співпрацювала із Мос­ковським інститутом біологічної медицини. Після заяви американців діяльність філії призупинили.

Коли жінці роблять аборт на великому терміні, штучно викликаючи пологи, коли на світ зявляється живе дитинча, що ви робите з таким ембріоном? 

Знаєте, ще не так давно аборти дозволяли робити до 26 тижнів. І тоді дійсно на світ могла зявитися жива дитина. Лікарі опинялися в моторошній ситуації. Не будеш же його вбивати?! Вибрали найгуманніший, якщо так можна висловитися, спосіб плід поміщали в холодильник. Деякі особливо живучі діти вмирали протягом доби. Це було жахливо!!! 

Зараз штучні пологи дозволені до 22 тижнів. Дітей виймають мертвими. Але все одно це вже ембріон, що сформувався, з усім виглядом людини: його в каналізацію не спустиш це дуже боляче. Як я вже говорив, із деяких лікарень плоди вивозять в Інститут біологічної медицини. А з непотрібними трупиками вчиняють так, як у кого вийде... 

(Ніна Москвіна, Инфо-агентство Стрингер) 

Слово замість плачу сліз, які ми вже пролили...

Усюди чуємо слова мир, доброта, гуманізм. Але це не всюди правда. Це мерзенне лицемірство, насамперед у справах, про які зараз намагаємося як­найголосніше закричати: люди, у вас потьмарення розуму АМОК з нестримним бажанням нищити, і нищити те, що своє, найдорожче! 

Це одна зі звіриних гримас сучасного цивілізованого світу. Навколо нас іде війна, яка жорстока і не припиняється, де немає перемиря або закінчення, де немає пере­можців і переможених, а тільки кати і їх жертви. Ця війна охопила увесь світ, але з особливою силою ті країни, які пишаються своєю цивілізованістю, культурою й про­гресом. Ця війна нелюдська, це методична бойня, геноцид, що не має прецеденту або порівняння в історії людства. Це війна батьків проти своїх же дітей. Це війна, де ллються потоки крові, де вбивство сполучене з катуваннями. І ця бойня щорічно плодить десятки й десятки мільйонів невинних жертв! 

З лицемірством, властивим сучасній людині, це чомусь не називається дійсним імям побоїщем безневинних і беззахисних, садизмом, узаконеним правом на вбивства й злочини, а сховане й замасковане мрячним і безсовісно лицемірним терміном аборт, тобто викидати геть гірше, ніж у смітник, начебто йдеться про непотрібний мотлох, що викидають із будинку у купу сміття, а не про живу істоту, не про дитину!

Від автора: 

Я дуже прошу читачів вникнути у прочитане і поширювати ці невимовно болючі визнання моєї та Ваших душ, і відгукнутися на НАШ БІЛЬ, який десь замовчується у його великій правді. Оті дві публікації Теле­гонія та Амор і амок матимуть продовження цієї обширної теми в наступних статтях: Розплата післяаборційний синдром та По­каяння Катарзиз. 

Я не роблю жодного відкриття! Я тільки виплакую мій і наш біль! Тому не відчуваю потреби вказувати тут імена всіх авторів використаних численних публікацій, які могли не дійти до нашого читача (хоча деколи і мусив вказати авторів та джерела). Також і з огляду на те, що це не статті для наукового журналу, для здобуття наукових преференцій. 

Брате, Критику, всі, хто з мудрих і доброзичливих може зробити краще, повніше і більш науково запрошуємо до співпраці і наперед вдячні.

Пишіть, відгукуйтеся й запитуйте.

(Матеріал вийшов у світ у газеті "Мета", число 10\165, грудень 2004 року Божого)